СКРИВЛЮВАТИСЯ

СКРИ́ВЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і СКРИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СКРИВИ́ТИСЯ і рідко ІСКРИВИ́ТИСЯ, скривлю́ся, скри́вишся; мн. скри́вляться; док.

1. тільки 3 ос. Ставати, робитися кривим, зігнутим, нерівним; викривлятися. Хребет, внаслідок слабості м’язів і зв’язок, ..скривляється (Хвор. дит. віку, 1955, 125); // Схилятися набік; перекошуватися. Підгорілі крокви затріщали з одного боку, вся покрівля [клуні] враз скривилася набік, посунулася одним причілком униз (Гр., II, 1963, 303); // Набувати неприродного вигляду (про обличчя, його риси і т. ін.). Кайт мовчить, нічого не говорить, але уста його скривлюються в терпку іронічну посмішку (Кол., На фронті.., 1959, 161); Із його рук випав капелюх, а лице скривилося до плачу (Черемш., Тв., 1960, 112).

2. перен. Робити гримаси, виражаючи незадоволення, презирство, а також від болю і т. ін. Дід винувато скривився, комічно лупає очима (Вас., II, 1959, 189); Микола був би говорив далі, але о. Альойзій скривився так, як би що дуже квасне взяв на язик (Март., Тв., 1954, 171); Махно скривився в презирливій гримасі (Гончар, Таврія.., 1957, 524); Наполеон скривився: ліва щока нервово смикнулася, і обличчя постаріло (Кочура, Зол. грамота, 1960, 272).

◊ Скриви́тися, як середа́ на п’я́тницю див. п’я́тниця.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 317.