СКРЕГОТІННЯ

СКРЕГОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. скреготі́ти і звуки, утворювані цією дією. В тривожно-хижий звук сплелися гомін багатотисячного війська, скреготіння заліза, кінське іржання, гуркіт (Кочура, Зол. грамота, 1960, 61); Він.. не вірив у те, що скреготіння ключа в дверях може означати для нього вихід на волю (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 41); [Ганджа:] Сиджу і скло гризу.. Ага, пивний бокал… Зуби у мене — бачте? Як у доброго коня… Мідяки ними гнув… Хлопці чують те скреготіння — і подалі від мене відсуваються… (Мокр., П’єси, 1959, 196); Ліс враз ожив. Крякали ворони, цвірінькали синиці, дратували сороки своїм дружнім скреготінням (Десняк, Вибр., 1947, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 314.