СКРАДЛИВИЙ

СКРА́ДЛИВИЙ, а, е.

1. Який пестощами, догоджанням здатний, уміє увійти в довір’я; улесливий. Не все спокійне ще під Шипкою І в Плевнах трудових. Там [у Болгарії 1933 року] тінь обличчя шкідникового, Скрадливий зрадник там, Але життя не вбито нового, Клянусь новим життям! (Рильський, II, 1960, 13); // Власт. такій людині (про голос, характер і т. ін.). Говорив він тихим, скрадливим голосом (Коз., Гарячі руки, 1960, 62); // Розрахований на те, щоб викликати прихильність, довір’я до себе. Мати гадає, що ця новина прикро вразила його, і своєю скрадливою відповіддю хоче применшити її гостроту… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 99); В зелених очах князя світилася скрадлива ласкавість (Кач., Вибр., 1947, 212).

2. Ледве чутний; з намаганням бути тихим, не чутним (про стукіт, кроки, шерех і т. ін.). Почувся стукіт у двері, обережний і скрадливий, Сагайдак обернувся (Добр., Тече річка.., 1961, 3); Людмила Забойська допитливо глянула на двері, за якими чулися скрадливі кроки, і стишила голос (Панч, На калин. мості, 1965, 167); Усенкова почула за ворітьми скрадливий шерех (Грим., Незакінч. роман, 1962, 300); // Непомітний; з намаганням бути непомітним; потайний. За сніданком Зіна знехотя клювала виделкою, кидала скрадливі погляди на лобатого студента в червоній тенісці (Мушк., Серце.., 1962, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 311.