СКОЧУВАТИ

СКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКОТИ́ТИ, скочу́, ско́тиш, док., перех.

1. Котячи по похилій поверхні, спускати вниз. Дівчата просто з високих штабелів скочували по рейках на платформи важкі кругляки (Мур., Бук. повість, 1959, 138); Скотили [селяни] воза в балку (Сміл., Сад, 1952, 100).

2. Котячи, зрушувати з місця що-небудь. Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери, вигребли землю з ями й знайшли здоровий казан з червінцями (Н.-Лев., III, 1956, 293).

3. Згортати в трубку, валик і т. ін. Він зняв бушлат, повільно зняв сорочку, Білизну чисту бережно скотив (Мал., Книга.., 1954, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 309.

Скочувати, чую, єш, сов. в. скотити, чу, тиш, гл. Скатывать, скатить, взваливать, взвалить. Скоти сей камінь наниз. Хотіли удвох скотити на віз того кабана…, а я його й сам скочу. Рудч. Ск. І. 157.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 142.