СКОРОМНИЙ

СКОРО́МНИЙ, а, е.

1. Виготовлений з м’яса або молока та заборонений церковними правилами для вживання у пісні дні. Пісна страва не пристає так до живота, як скоромна (Укр.. присл.., 1963, 67), Терентій відразу насупився, але нічого не сказав, уминаючи скоромні товченики (Стельмах, І, 1962, 596); // у знач. ім. скоро́мне, ного, с. М’ясна або молочна їжа. Денис часто сміявся з Романа, що він слухає матері, усе ходить до церкви, співає й читає на криласі, не їсть скоромного в піст (Н.-Лев., VI, 1966, 316); Випадкові сусідки, що забігали вряди-годи [до Гафії] солі позичити, смачно вдихали пахощі скоромного (Бабляк, Жванчик, 1967, 79).

Скоро́мний день — день, коли за церковними правилами дозволяється вживати скоромну їжу. Коли не забредеш к Мірошнику бувало, У його є і хліб, і сіль, і сало, Чи то в скоромний день — із маслом буханці, Книші, вареники і всякі лагоминки (Греб., І, 1957, 69).

2. перен., розм. Непристойний, цинічний; масний. І регіт, і вигуки, і скоромні вигадки, і дзенькіт склянок, і цокіт ножів — все змішалось у галас безладний та дикий (Стар., Облога.., 1961, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 301.

Скоромний, а, е. Скоромный. Як то його душа навернеться в пятницю скоромне їсти. Ном. № 737.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 140.