СКОРБОТА

СКОРБО́ТА, и, ж.

1. Почуття, викликане глибокими переживаннями, стражданнями; печаль, сум; протилежне радість. — Я, тату, після того так перестраждала,.. така скорбота найшла на мене, що я стояла в церкві як неприкаяна (Н.-Лев., IV, 1956, 345); Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., II, 1966, 158); Глушак мовчить. Він сповнений скорботи (Довж., І, 1958, 123); Пекла в серці скорбота, туманіло в очах, не висихали гіркі сльози (Кучер, Дорога.., 1958, 94); В його голосі відчувалася батьківська скорбота, приглушений біль (Чаб., Балкан. весна, 1960, 353); // Прояв такого почуття. Скрізь вбожество, лихо, скорбота, сум, а дитина метелики, пташок гонить (Вовчок, VI, 1956, 303); Радість і скорбота В його піснях — це прошва золота, Навік прошита голкою Марилі (Рильський, III, 1961, 276); Як символ великої скорботи, символ невгасимої любові і вдячної пам’яті Батьківщини про безсмертний подвиг її синів і дочок, що полягли в роки війни, горить Вічний Вогонь Слави на могилі Невідомого солдата біля Кремлівської стіни (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 21).

Від (од) скорбо́ти — через глибокі переживання, страждання. Молодий хлопець од скорботи не чув того лютування бурі, не чув стукоту й гуркоту (Н.-Лев., І, 1956, 567); У (в) скорбо́ті — охоплений глибокими переживаннями, стражданнями. Прибув Щорс з групою вершників. Швидко зіскочив з коня і, знявши шапку, підійшов у скорботі до труни Боженка (Довж., І, 1958, 210); Біля воріт у скорботі стояла Федора і її сини (Цюпа, Назустріч.., 1958, 187).

2. перев. мн. Те, що викликає глибокі переживання, страждання, нещастя, лихо, прикрість, є їх причиною. Увечері під брамою полягали прочани. Поприносили вони сюди, до святих стін, до ченців свої скорботи, свої гіркі сльози (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 17); Забула про мене давно ти, Про тебе давно я забув! У тебе є нові скорботи, Я в радощі нові пірнув (Рильський, І, 1960, 144).

3. рідко. Біль. Швидка робота животу скорбота (Номис, 1864, № 5578).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 297.

Скорбота, ти, ж. Скорбь, печаль. Лукаш. 66. КС. 1882. Х. 184. Зруйнували Запорожжя та й забрали клейноти; наробили сіромахам превеликої скорботи. Н. п. О. 1862. VIII. Іскарай вас, милий Боже, великою да скорботою. Чуб. V. 549.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 140.