СКОВУВАТИСЯ

СКО́ВУВАТИСЯ, ується, недок., СКУВА́ТИСЯ, скує́ться, док.

1. З’єднуватися куванням.

2. перен. Створюватися, організовуватися. Коли б панам гадалося, з чого лихо скувалося (Укр.. присл.., 1963, 99); Чулось, мабуть, йому, що через мене може скуватися лад у сім’ї (Вас., І, 1959, 254); Тут в ім’я влади Рад скувалися ряди В Червонім Арсеналі (Рильський, II, 1960, 40).

3. перен. Вкриватися льодом (про річку, озеро і т. ін.). — Що, як наступлять знову морози, скується ставок льодом? (Л. Янов., І, 1959, 409).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 290.

Сковуватися, вуюся, єшся, сов. в. скуватися, скую́ся, єшся, гл. Сковывать, сковать. З щастя та з горя скувалась доля. Ном. № 1725. Кому скується, а кому змелеться. Ном. № 3601.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 138.