СКЛЯНИЦЯ

СКЛЯНИ́ЦЯ, і, ж.

1. розм. Те саме, що скля́нка¹. Був-то раз собі п’яниця: Все пропий, що тільки мав. Чи то піст був, чи м’ясниця, Все один закон тримав: Чарка.. чи скляниця — Пив (Фр., X, 1954, 393); Лише взимку, холодної години, зігрівав [Мартин Прокопович] іноді тіло якоюсь скляницею того зілля (Коп., Навколо полум’я, 1961, 125).

2. діал. Невелика скляна фляга. Коли дід убрався в Іванову одежу, витяг собі скляницю з водицею і покропився — й нараз помолодшав (Казки Буковини.., 1968, 175).

3. ент. Те саме, що склі́вка. Гусінь тополевої скляниці завдає шкоди деяким видам тополі, особливо молодим деревцям (Шкідн. поля.., 1949, 69); Яблунева скляниця; Порічкова скляниця.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 286.

Скляниця, ці, ж. Стаканъ. Тоді крівю наповнились блюда і скляниці. Чуб. І. 173. Пішла до пивниці, взяла дві скляниці, в одну наточила солодкого меду. Гол. І. 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 137.