СКИБА

СКИ́БА, и, ж.

1. Смуга, шар землі, яку вивертає плуг під час оранки. Глибоко плуг лемешами впивається в чорную землю, за скибою скиба лягає, а Зінько йде за плугом, руки на чепігах, і радісно йому розкривати землянеє лоно, щоб кинути в його золотеє зерно… (Гр., II, 1963, 454); Запарувала рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі (Тют., Вир, 1964, 11); * У порівн. Панас Кандзюба, важкий і сірий у своїй свиті, як скиба, одвалена плугом, сіяв очима нудьгу питання: кудою йти? (Коцюб., II, 1955, 67); // Така смуга землі як одиниця виміру орної площі. — Чуєш, громада землю тобі довірила? То знаєш, як її треба ділити?.. — А так, дядьку,.. щоб і ви ні одної лишньої [зайвої] скиби не получили [одержали] (Стельмах, II, 1962, 21).

Віддава́ти (відда́ти) по́ле (зе́млю, хліб і т. ін.) за дру́гу (тре́тю і т. ін.) ски́бу — дозволяти кому-небудь користуватися своїм полем за певну частину врожаю. — Бери собі, титарю, й поле, й хліб чи з половини, чи за третю скибу, як хоч, тільки б мені не мати клопоту (Н.-Лев., III, 1956, 125); Вона оддала своє поле одному чоловікові наспіл за другу скибу (Н.-Лев., II, 1956, 244); Сі́яти (розсіва́ти) по ски́бі — сіяти злаки, багаторічні трави та ін. по вивернутих під час оранки шарах цілини, поля. Як з давніх-давен, так і після орання генівськими плугами українці сіяли по скибі. Заміна плугів не спричинилася до змін у способах сіяння (Нар. тв. та етн., 3, 1969, 30); Земля вбиралась в новий стрій весною,.. по скибах жито розсівав сівач, і гай яснів красою чарівною (У. Кравч., Вибр., 1958, 101).

2. Відрізаний ножем великий плоский шматок чого-небудь їстівного (хліба, кавуна і т. ін.). Широким ножем крає [юнак] на великі, товсті скиби пухку паляницю (Коз., Сальвія, 1959, 144); * У порівн. Ось сонце ще більше осіло; мов скиба стиглого кавуна, червоніє воно тілько половиною (Мирний, IV, 1955, 322).

◊ Відрі́зана ски́ба [від хлі́ба] — людина, яка відділилася від родини, стала жити самостійно (спочатку — про дочку, що вийшла заміж). [Печариця:] Що ж моєму пан-отцеві? Він собі попує… Я вже тепер — одрізана скиба од хліба (Мирний, V, 1955, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 260.

Скиба, би, ж.

1) Ломоть. Одрізана скиба од хліба, вже її не притулиш. Ном. № 8990.

2) Пластъ земли при паханіи. Чуб. VII. 398. Грин. II. 152. Ум. Ски́бка, ски́бонька, ски́бочка. Чуб. V. 492. Порізав кавуна на скибки. Левиц. Пов. 229. Ой ори, ори, синку, дрібненьку скибку. Чуб. III. 389. Розріжеш яблучко і даси по скибочці всім. Г. Барв. 343.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 133.