СКАРЖИТИ

СКА́РЖИТИ, жу, жиш, недок., перех. і без додатка, рідко. Подавати скаргу (у 2 знач.) на кого-небудь; оскаржувати. Вже суд вибирався з нашого села виїздити на завтра, вже Чайченка випустили,— коли вишукавсь якийсь родич шинкарю небіжчику, що скаржити прийшов, ніби шинкар колись йому узивав Чайченка «своїм ворогом» (Вовчок, І, 1955, 248); Кіт Мурлика нам сказав: Ковбасу ту знакомиту, За що скаржить він [Цуцик] Микиту, Сам він у Мурлики вкрав (Фр., XII, 1953, 13); — Кине [агент] вам квитки в болото, та й ідіть потім скаржити його! — зауважив дядько (Козл., На переломі, 1947, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 254.

Скаржити, жу, жиш, гл. — кого. Подавать жалобу на кого. Вишукавсь якийсь родич, шинкарю небіжчику, що скаржити прийшов. МВ. ІІ. 192. Вже їго перед паном Богом скаржит. Гн. II. 227.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 132.