СКАЗИТИСЯ

СКАЗИ́ТИСЯ, скажу́ся, ска́зишся, док.

1. Захворіти на сказ. Кінь затріпотів під вершником і несподівано, мов вихор, кинувся праворуч… Сказився чи вовка почув? (Досв., Гюлле, 1961, 158); Собака сказився; * У порівн. Чи в хату піп, Охрім захріп, Запінивсь, мов сказився (Г.-Арт., Байки.., 1958, 136); Дід як сказився. Скреготав зубами, стогнав, мов од зубної болі, щось мимрив і вився, як риба, як на огні (Вас., II, 1959, 524); // рідко. Стати психічнохворим; збожеволіти. [Старшина:] Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж (К.-Карий, І, 1960, 39); Він доводив нам, що його вдача вимагає якоїсь дії, а не сидіння в тюрмі.. — Умовте Янека, хай доведе центрові, щоб дозволили мені тікати. Бігме, я скажуся тут (Досв., Вибр., 1959, 136).

2. Утратити самовладання від гніву, злості та ін.; дуже розгніватися, розлютитися. Почув Грицько та ще дужче сказився: вилаяв Хведора, трохи не бив, і нахвалявся, що він сього Притику з усією сім’єю з світу зжене (Мирний, III, 1954, 16); — Не знаєте, чого це Ауер сказився? — підморгнув він.— Нащо поприв’язував катери? (Хижняк, Тамара, 1959, 108); // Розбушуватися (про море, хвилі і т. ін.). Пливуть собі [козаки] співаючи, Море вітер чує; Попереду Гамалія Байдаком керує. Гамалію, серце мліє: Сказилося море, Не злякає! — і сховались За хвилі — за гори (Шевч., І, 1963, 198); А море сказилося! Воно якось люто накидається на «Гетьмана». Підскакує під нього, ставить його цапки (Вишня, I, 1956, 187).

$ Бода́й (щоб, хай, неха́й) ти (він, воно́ і т. ін.) скази́вся (скази́лося і т. ін.); Скази́сь (скази́вся б) [ти]; Сказі́ться [ви] — уживається як лайка, що виражає обурення кимсь, чимсь, неприязнь до кого-небудь і т. ін. — Тпру, сірий! тпру, муругий, бодай ти сказився! — кричав Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 317); А він гне спину, як і раніше, на того окаянного Когутяру, щоб ти сказився разом із своїм Бровком (Цюпа, Назустріч.., 1958, 220); Грицько мимоволі й собі глянув туди. «Ху, сказись ти!» (Головко, II, 1957, 560); Хоч [ти] скази́ся — уживається для підкреслення марності чиїхсь зусиль; що́ не роби, все марно. — Най там як хоче, а як я сказав слово, то вже не переміняю. Хоч сказися (Коцюб., І, 1955, 440); Була собі раз Опозиція, та така остра.. Годі було до неї доступити, хоч ти сказися (Фр., II, 1950, 395).

3. діал. Зіпсуватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 243.

Сказитися, жуся, зишся, гл.

1) Взбѣситься. Собака сказилася. Трохи з серця не сказився. Стор. МПр. 44.

2) Испортиться. Желех. Гн. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 130.