СКАЗИТИ

СКАЗИ́ТИ, ска́зить, док., перех.

1. розм. Зробити скаженим (у 1 знач.); // безос. — Ти б, може, Оришко, чого напилася? — спитала Горпина.— І вже! Не поможе бабі кадило, коли бабу сказило, так і мені. Кахи! кахи! (Мирний, І, 1954, 238).

2. діал. Зіпсувати. Їй чарівниця сказила маржину (Сл. Гр.); // Розбити. Тебе мама породила та сказила склянку, Ти найкраща дівчиниця [дівчина] на всю Русь Карпатську (Коломийки, 1969, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 243.

Сказити, жу́, зиш, гл.

1) Сдѣлать бѣшенымъ. Не поможе бабі кадило, як бабу сказило. Чуб. 1. 292. А нехай його сказить — хто це на мене каже. Лебед. у.

2) Испортить. Сказив горнець шибу. Вх. Зн. 23. Їй чарівниця сказила маржину. ЕЗ. V. 61.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 130.