СИТО

СИ́ТО¹, а, с. Натягнена на обруч густа сітка, через яку просівають борошно та інші сипкі речовини або проціджують що-небудь. [Катря:] Тітко! Чи дасте ж ви мені сита? Мені удосвіта борошно сіять (Кроп., II, 1958, 363); Огириха з невісткою за столом вареники ліпили — чепурними біленькими трикутничками розкладали на ситі (Головко, II, 1957, 141); * Образно. Небо сіє дрібненький дощик на густе сито (Коцюб., II, 1955, 53); Його ввічливість і доброзичливість цідились крізь сито холодної офіціальності (Баш, Надія, 1960, 232); * У порівн. — Як було в неділю ляжу спочивати під причілком на призьбі, то він вирве здорову, як сито. лопушку [лопушину], сяде коло мене в головах та й каже: «Спіть, мамо, а я буду од вас одганяти мухи» (Н.-Лев., VI, 1966, 326); // техн. Пристрій у вигляді металевого листа з дрібними дірочками або сітка для просіювання та сортування сипких речовин. Дротяне сито; Сито сортувальне; // спец. Прилад для визначення тонкості млива.

◊ Пройти́ (перейти́) крізь си́то й ре́шето — багато побачивши, зазнавши в житті, здобути великий досвід, набути спритності. Волосний писар, що вже двадцять і один рік писарює, пройшов крізь сито й решето і знає добре, де чим пахне, догадавсь, що цей учитель… теє [неблагонадійний]… (Гр., І, 1963, 322); Він знав, що статечні господарі суворо осуджують оту «відьомську бабу», котра на свому [своєму] віку перейшла крізь сито й решето (Речм., Весн. грози, 1961, 117); Як (мов, на́че і т. ін.) крізь [густе́] си́то: а) (у сполуч. із сл. сіяти, сіятися і т. ін.) густо, безперервно (про дощ, мряку). Дощ не вгавав, а по-вчорашньому сіяв, як крізь сито (Мирний, І, 1949, 335); Тисячі ніг місили грязюку.., а зверху, немов через густе сито, сіявся дощ (Хижняк, Тамара, 1959, 163); б) (у сполуч. із сл. видно, бачити і т. ін.) невиразно, нечітко, неокреслено. Небо насунулось важкими хмарами, а нафтові ліхтарні на вулицях видно було мов крізь сито (Фр., VII, 1951, 407); Від вітру у Півня сльозилися очі, і він бачив козака на коні, як крізь сито (Панч, Гомон. Україна, 1954, 249).

СИ́ТО². Присл. до си́тий. Частовані дбайливо, мудро й сито, Як дома почувають [гості] тут себе… (Рильський, Сад.., 1955, 62); Радивон сам любив сито з’їсти, п’яно спити (Горд., Дівчина.., 1954, 153); Селянськими мозолями пани сито живуть (Укр.. присл.., 1963, 100); Він навіть лагідно і сито якось посміхається (Збан., Єдина, 1959, 68); // у знач. присудк. сл.— Та яке ж це життя..?! — схлипували жінки. — Ані доспати, ані попоїсти… Все, що здобудеш — панові… Аби йому сито було (Тулуб, Людолови, І, 1957, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 208.

I. Сито, та, с. Сито. Вас. 152. Коробом сонце — ситом дощ. Ном. № 571. Оце була на базарі та й купила, собі аж двоє ситів. Харьк. г. Ум. Ситко, ситечко, ситце. Одному ситце, другому решітце. Ном. № 1690.

II. Сито, нар. Жирно. Вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи. Рудч. Ск. І. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 124.

си́то (зменшено-пестливі — си́тце, си́тко, си́течко) натягнена на обруч сітка, через яку просівають борошно та інші сипкі речовини або проціджують що-небудь. Коробом сонце — ситом дощ (М. Номис); Не всім однако дано: одному ситце, другому решітце (прислів’я); Нове ситечко на кілочку, а як пристаріється — садять квочку (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 540.