СИСУНЕЦЬ

СИСУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Зменш.-пестл. до сису́н 2. Звикла [Марія] до телят. Виростить їх, викохає і — котрий уже раз! — передає іншим. А сама — до нової групи сисунців (Хлібороб Укр., 8, 1968, 19); // Немовля; маленька дитина.

2. перен., зневажл. Молода, недосвідчена, невміла людина. Здалося [хлопцеві], що я звернув увагу на його дівчину.. А я боявся подумати про це, не то що звертати увагу, такий ще був сисунець і так нас вдома виховано (Ю. Янов., II, 1954, 18); — Ти ще сисунець, від горшка — три вершка, і ще багато чого не бачив,— заявив Кирило Сидоренко, перевіряючи підшипники (Собко, Звич. життя, 1957, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 206.