СИПЕЦЬ

СИПЕ́ЦЬ, пцю́, ч.

1. Перепрілий гній або подрібнений торф. Ланки вивозили на поля гній-сипець для внесення його весною під культивацію (Колг. Укр., 4, 1956, 9); Тиша. Спокій. Теплий запах сипцю, щойно вивезеного в поле. Земля відпочиває (Рад. Укр., 1. І 1965, 1).

2. розм. Пересохла або суха земля. Високі сівалки у куряві бродять, Дзвенять сошниками в протряхлій ріллі, Пушать і мережать.. Шамшать у сипці, як вітри в ковилі (Вирган, Квіт. береги, 1950, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 195.

Сипець, пця, м. Сыпучее тѣло. Канев. у. Земля — сипець, суха. (Залюб.). Там кучугури, самий пісок сипець. Новомоск. у. Сипцю да́ти. При постройкѣ плотины засыпать хворостъ чѣмъ-нибудь сыпучимъ. Каторжний жид сипцю не дав греблі, а загатив тільки хворостом.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 122.