СИНІВСЬКИЙ

СИНІ́ВСЬКИЙ, а, е. Прикм. до син 1, 2, 7; притаманний, власт. синові. Вони були пізніше на утриманні в простого селянина з Вільки, якого й тепер ще оточували своєю вдячністю, обдаровували майже синівським прив’язанням (Фр., VI, 1951, 202); Раптом поривно подався [Артем] постаттю до матері, у невимовній синівській любові, і мовчка схиливсь до її натруджених рук (Головко, II, 1957, 510); Так і не подивився старий на себе збоку, не дійшло до нього, що ..й синівська любов має право на вимогливість (Шовк., Людина.., 1962, 276); Знаючи Гнатів твердий характер та його синівську вірність, мати не раз користалася з його швидких ніг (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 41); Не як блудний син,.. а з синівською сонячною радістю повернувся Остап на рідну шахту (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 358); Серце гуцула Гаврищука повне синівської любові до рідних гір (Мас., Роман.., 1970, 343); Наші серця сповнюються синівської любові до партії, яка постійно дбає про піднесення національної формою, соціалістичної змістом радянської культури (Рад. Укр., 6.I 1957, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 182.

Синівський, а, е. Сыновній.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 121.