СИНКЛІТ

СИНКЛІ́Т, у, ч. У стародавній Греції та Римі — збори вищих сановників. Ублагала [мати] Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Шевч., II, 1963, 282); // Зібрання духовних осіб, духовенства. — Та плював я на його анафему, — заспокоював Мічурін дружину,— Плював я на нього з усім його синклітом, чуєш? (Довж., І, 1958, 436); // перев. ірон., жарт. Зібрання яких-небудь осіб. З вестибюля головного корпуса вийшов Сергій Салагатов у супроводі комісара та всього медичного синкліту (Збан., Сеспель, 1961, 121); Усі схилилися над списочком, а Липський стривожено сказав: — Та тут цілий синкліт заколотників? (Кочура, Зол. грамота, 1960, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 184.