СИМФОНІЯ

СИМФО́НІЯ, ї, ж.

1. Великий музичний твір для оркестру з однієї або кількох частин, що відрізняються одна від одної характером музики й темпом. В операх і симфоніях, ораторіях і балетах, романсах і піснях композитори прагнули й прагнуть виразити високу правду дійсності (Рад. Укр., 7.IV 1957, 1); Він небу, гордий, показав кулак. Бетховене! Той жест руки худої Страшніший від симфонії страшної! (Рильський, І, 1960, 329); Пісня, опера, ораторія, симфонія — високохудожні твори всіх видів музичного мистецтва — повинні брати участь у формуванні комуністичної свідомості людей (Літ. Укр., 30.ІІІ 1962, 1); * Образно. Вся моя велика, неосяжна радянська земля спевнена дзвінкого гомону праці, симфонії боротьби (Чаб., Шляхами.., 1961, 123); * У порівн. В ясному морозному повітрі сміх і голоси школярів бриніли життєрадісною симфонією (Кир., Вибр., 1960, 301); // чого і яка, перен. Сукупність яких-небудь звуків. Вони [краплі] грали, співали, дзвеніли, міняли темп, силу і голос. Незабаром вулиця обернулась в симфонію крапель (Коцюб., II, 1955, 284); — Надворі розкотився перший вал грому, потім ще й ще раз, я мимоволі прислухався до могутньої симфонії неба (Ю. Янов., II, 1954, 79); Декілька днів навколишні села лягали і вставали під звуки трудової симфонії, що розкішно гриміла в горах (Гончар, І, 1954, 445); // ірон. Безладний шум, грюкіт і т. ін. [Виходцев:] Цілий день, цілу ніч крик, галас, стукотня! Тільки візьмешся до праці, починається симфонія… (Коч., II, 1956, 388).

2. перен. Гармонійне сполучення різноманітних звуків, кольорів, тонів і т. ін. — При землі вже ніби вечір, холодна вогкість, а там, угорі,— яка симфонія світла і барв! (Вільде, Сестри.., 1958, 11); Роботу килимарок можна спостерігати годинами, спостерігати, як тчуть кольоровими нитками барвисту симфонію (Вол., Самоцвіти, 1952, 143); Театральний художник мусить також розумітися на музиці, на кольорі декорацій і на симфонії кольорового рішення, так би мовити, продовжувати симфонію звуків (Мист., 3, 1963, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 178.