СИДЯЧИЙ

СИДЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до сиді́ти 1. Ще далі — хори, сидячі й стоячі. Кожне село дало свій хор (Коцюб., II, 1955, 239); Коло горбка ковбчик [колода], а на ковбчику щось коряве в постаті сидячої людини (Хотк., II, 1966, 140); Проблиск огню з печі кидався на зігнену його сидячу постать і ломився неясним світлом по кутах (Кобр., Вибр., 1954, 35); Хоч він у цю хвилину і усвідомлював, що сидить на столі, але його охопив ще більший розпач, бо він своїми ногами дотикався колін сидячого поручника (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 301); На мить я згадав наш із Карпом зарок не бити сидячої дичини (Досв., Вибр., 1959, 413).

2. у знач. прикм. У якому перебувають при сидінні (про позу, положення і т. ін.). Технік.. прогуркотів стільцем по підлозі, ледве не впав, але знову прибрав більш-менш сидячого положення і вже куняє (Гончар, Тронка, 1963, 127).

3. у знач. прикм. Пов’язаний із тривалим чи постійним сидінням або з перебуванням на одному місці; малорухливий. Її каліцтво і сидяче життя придали її характерові якусь надзвичайну рівність (Фр., III, 1950, 62); Сидячий спосіб життя, відсутність фізичної праці, тісний одяг, несвоєчасне харчування порушують регулярний вихід жовчі в дванадцятипалу кишку (Наука.., 12, 1956, 23); Більшість кишечнопорожнинних [тварин] веде сидячий спосіб життя (Зоол., 1957, 18).

4. у знач. прикм., розм. Признач. для сидіння. Я хотів придбати собі сидяче місце в таку довгу дорогу (Томч., Готель.., 1960, 6).

5. у знач. прикм. Який має дуже короткий черешок, квітконіжку і т. ін. (про листя, квітку тощо). Кошички [цикорію дикого] сидячі, сидять поодиноко або по 2 — З (Лікар. рослини.., 1958, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 161.

Сидячий, а, е. Сидящій, сидячій. Побачили молодця сидячого. Єв. Мр. XVI. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 118.