СЕРПЕНЬ

СЕ́РПЕНЬ, пня, ч. Восьмий місяць календарного року. В тому чеканні (і в дощах) минув тиждень, аж, нарешті, прийшла картка з Буркута, що помешкання нема до 1-го серпня (Л. Укр., V, 1956, 361); Ще серпень лиш прийшов, а осені дихання вже віє од листків зелених та сумних. Так, ще кохані вдвох, а холод розставання сумним передчуттям уже встає між них (Сос., II, 1958, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 140.

Серпень, пня, м. Августъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 116.

се́рпень — восьмий місяць календарного року; третій місяць літа; здавна вважався вінцем року (адже тривалий час був його останнім місяцем); відповідальний час збирання врожаю, а також закінчення жнив, тому казали: «Один серпневий день рік годує»; напружений час хліборобської праці, — «серпень втоми не знає — все збирає, припасає…», «як у серпні дбаєм — так зимою маєм»; у цей місяць зазвичай справляють свято останнього снопа обжи́нки (див.); з місяцем пов’язано багато народних прикмет, — «грозовий серпень — на довгу й теплу осінь», «якщо в серпні з’явиться жовте листя на деревах — на ранню осінь», «у серпні полетіли на південь журавлі — ранньою буде зима», «якщо в серпні багато павутиння — на довготривалу й гожу осінь»; народні назви місяця — ки́вень (від того, що тварини від надокучливих комах кивають головою), хлібосо́л, жни́вець, горо́дник, спа́сівець, зорни́чник; серпень нагадує людям, що літо «вибриком пробігло, немов нагадало: у зими великий рот». У серпні спина мліє, а зерно гріє (приказка); У серпні хліборобутри роботи: косити, орати й сіяти (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 535-536.