СВІЧАДО

СВІЧА́ДО, а, с., заст., поет.

1. Дзеркало. Донна Анна.. перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо (Л. Укр., III, 1952, 377); * Образно. Ми допливли сюди, де граби Відбились у свічаді вод (Дмит., В обіймах.., 1958, 25); Нас двоє. І нам і світ не потрібен. Ми його сприймаємо лише як обрамлення, як свічадо нашої радості (Мас., Роман.., 1970, 135); * У порівн. Удалині видніється крихітне, мов блакитне свічадо, озерце (Літ. Укр., 13.IX 1974, 2).

2. Підвісний свічник для багатьох свічок. Все тут було, як і колись: у сінях і переходах стояли важкі світильники, під стелею висіли свічада, камінь підлоги витертий був до блиску тисячами ніг (Скл., Святослав, 1959, 33); При новому господарі в кабінеті нічого, крім портрета над головою, не змінилося — ті ж самі із позолотою м’які меблі, кришталеві богемського виробу свічада під високою стелею (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 279); * Образно. Спочатку затремтіли окремі вогники, їхні сліпучі іскри, розбризкуючись у повітрі, перекидалися з верху на верх [дерев], аж поки вся Синява не запалила свої мерехтливі свічада (Стельмах, І, 1962, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 97.

Свічадо, да, с. Зеркало. ЗОЮР. II. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 110.

свіча́до —

1) стара назва дзерка­ла;

2) старовинний підвісний свіч­ник для багатьох свічок.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 529.