СВІТЛЯК

СВІТЛЯ́К, а́, ч., ент. Невеликий жук, який світиться в темряві. Зирнула [пані Олімпа] вниз: довкола понурою стіною стоять сумерки [сутінки] попід розлогими деревами, літають світляки, мов золоті іскорки (Фр., VII, 1951, 121); Сонні тюльпани тяглися з трави до місяця, в кущах здичавілої смородини тьмяно блимали зеленими ліхтариками світляки (Донч., III, 1956, 62); * У порівн. Зайшло сонце. Перші зірки засвітилися в небі, мов світляки у листяному лісі (Шиян, Баланда, 1957, 171); Єдиним місцем, де світляком блимало віконце, була автобусна станція біля траси (Дмит., Наречена, 1959, 152); // перев. мн., перен., рідко. Блиск очей; вогник. Вовки гасали зовсім близько, і то тут, то там блискотіли.. яскраві світляки їх зіниць (Тулуб, В степу.., 1964, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 94.