СВЯТЕЦЬ

СВЯТЕ́ЦЬ, тця́, ч., рідко.

1. Те саме, що святи́й 2. * У порівн. — Дивіться, нині ходять скрізь бідні, мов святці ті, обдерті та голі (Козл., Ю. Крук, 1957, 347).

2. Те саме, що святе́нник. Сиджу в тюрмі, мов в засідці стрілець.. Лис-злодій тут не скромник, не святець.. Тут всяку видно наголо особу (Фр., X, 1954, 148).

3. заст. Жрець. Радіє люд. Божниці димні Від пахощів; здійнявши руки, Святці співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу (Л. Укр., І, 1951, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 101.

Святець, тця, м.

1) Святой. КС. 1882, XII. 625.

2) Придорожный памятникъ съ статуею святого.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 111.