СВЕРДЛИК

СВЕ́РДЛИК, а, ч.

1. Зменш. до све́рдел і све́рдло. Коли меншеньке деревце, то він його пилочкою пиля, а яке більшеньке, то свердлик у нього є — ..і так він просвердлить те дерево, аж поки його вже можна валити (Хотк., І, 1966, 81); Карпо: раз у раз посилав Павла до надвірної комори по свердлики (Кучер, Трудна любов, 1960, 318).

2. Жук — шкідник листяних і хвойних порід дерев, личинки якого вигризають у деревині горизонтальні ходи. Свердлик листяний; Свердлик хвойний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 69.

Свердлик, ка, м.

1) Ум. отъ свердел.

2) Часть поколодви (См.). Шух. І. 237.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 105.