САМОЖЕРТВА

САМОЖЕ́РТВА, и, ж. Те саме, що самопоже́ртва. Чим більш о. Василь одпихав її від себе, тим з більшою саможертвою вона присвячувала йому свій час, свої сили (Коцюб., І, 1955, 331); З чисто материнською саможертвою говорила [мати]: «Забудь мене, мій сину… Забудь і йди туди, де ти потрібний!» (Хотк., І, 1966, 125); Бажав [Іван] іти до науки, знання, праці, боротьби, хотів саможертви (Круш., Буденний хліб.., 1960, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 34.