САМОВІЛЬНИЙ

САМОВІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який здійснюється без дозволу; самочинний. На весь повіт сполохів нагнав самовільний сход [селян] у Буймирі (Горд., І, 1959, 211); Через кілька днів на бюро комсомольської організації говорили про самовільну подорож Гриші до Одеси (Сміл., Сашко, 1954, 238); // рідко. Який зроблено навмисно.

2. Який діє на власний розсуд, незважаючи на волю й думку інших; свавільний. — Спам’ятайся, донько, та й слухай нені, не будь самовільна (Черемш., Тв., 1960, 206).

3. Який відбувається, виникає і т. ін. сам по собі, без будь-якого зовнішнього втручання, стимулювання; спонтанний. Найцікавіша особливість ядерної реакції поділу полягає в тому, що вона супроводиться самовільним (спонтанним) випусканням нейтронів (Курс фізики, III, 1956, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 31.

Самовільний, самово́льний, а, е. Своевольный.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 99.