САЛЬЦЕ

САЛЬЦЕ́, я́, с. Зменш.-пестл. до са́ло 1, 2. Кума моя в шинок сальце носила, А кумові борщик без сала все варила (Бор., Тв., 1957, 133); Санькові хліба не хотілося: — Що хліб! Хіба його вгризеш? У мене аж зуби після нього болять, бо черствий. Якби сальця! (Гр., Без хліба, 1958, 49); Помастиш сальцем черствий хліб, трошечки мазонеш по окрайцю, а проникливий Комар тут як тут: — Не дуже масти, а то живіт заболить… (Ковінька, Кутя.., 1960, 27).

◊ Зна́є ко́тик, чиє́ са́льце з’їв (поцу́пив і т. ін.) — те саме, що Зна́є кіт, чиє́ са́ло з’їв (див. кіт). — Ач, як увивається! — вловила вона позад себе колючий смішок.. — Зна котик, чиє сальце поцупив (Баш, На.. дорозі, 1967, 74); Ла́сий, як (мов, немо́в і т. ін.) кіт (кі́шка) до сальця́ — те саме, що Ла́сий, як (мов, немо́в і т. ін.) кіт (кі́шка) до са́ла (див. са́ло). Всяк ласий до казок, як кішка до сальця (Кост., І, 1967, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 22.

Сальце, ця, с. Ум. отъ сало.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 98.