САД

САД, у, ч. Спеціально відведена значна площа землі, на якій вирощують плодові дерева, кущі тощо. Радгоспний сад почали закладати на зорі колективізації (Хлібороб Укр., 1, 1967, 11); Сортовипробувальні сади сприяють також поширенню нових цінних селекційних та інших перспективних, але мало поширених сортів (Колг. енц., II, 1956, 437); // Присадибна ділянка, засаджена плодовими деревами, кущами, квітами тощо. [Кобзар (співає):] Нема в його ні оселі, Ні саду, ні ставу… (Шевч., І, 1963, 99); До самої хати підходить чималий сад, і навіть тепер, на морозі, тут пахне влежаними яблуками (Стельмах, І, 1962, 71); // Дерева, кущі та ін., що ростуть на цих ділянках, площах. Сади у квіту стояли (Вовчок, І, 1955, 360); Я гостро відчуваю запах саду, що я посадив (Ю. Янов., II, 1958, 166); * Образно. Як парость виноградної лози, Плекайте мову.. Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад (Рильський, III, 1961, 211); Стрункі, привітні, зоречолі, вони [бійці] зросли в життя саду (Сос., II, 1958, 248); * У порівн. На попелищі царської Росії зросла, як пишний сад, Радянська Країна (Рильський, III, 1956, 143); // Те саме, що парк 1. Шкода, що я не покинув тойді [тоді] у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали (Шевч., VI, 1957, 39).

Міськи́й сад — площа, засаджена деревами, декоративними кущами тощо з алеями між ними, що є місцем відпочинку і розваг міського населення. Вдень грала музика в саду міському (Л. Укр., V, 1956, 384); Сад дру́жби — площа землі, на якій з певної нагоди представники різних держав, народів в урочистій обстановці висаджують дерева. Чотири роки тому трудящі Сабольч-Сатмарської (Угорщина) і Закарпатської областей заклала сад дружби в прикордонному селі Лужанка (Ком. Укр., 7, 1964, 71).

∆ Ботані́чний сад — науковий і культурно-освітній заклад, у якому вивчають і демонструють різні рослини. Одним з найважливіших наукових завдань, що їх розв’язують у ботанічних садах, є, як відомо, акліматизація рослин — їх пристосування до нових умов існування (Наука.., 5, 1969, 36); Ботанічний сад.. схиляв рясні віти (Смолич, Ми разом.., 1950, 10); Дитя́чий сад, рідко — те саме, що Дитя́чий садо́к (див. дитя́чий). Онук мій, ідучи в дитячий сад, Говорить гордо: «Йду я на роботу» (Рильський, III, 1961, 308); Зоологі́чний сад див. зоологі́чний.

◊ [Вися́чі] сади́ Семірамі́ди — одно з «семи чудес світу»; щось прекрасне, чарівне. Хіба не «чудом», гідним захоплення більш, ніж легендарні висячі сади Семіраміди, є міський парк, що розкинувся на берегах штучного озера… (Рад. Укр., 8.VI 1963, 1); * У порівн. Коли процесія вступила врешті в село, всі пласкі покрівлі вкрились барвними масами жінок та дітей і виглядали, як сади Семіраміди (Коцюб., І, 1955, 402).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 9.

Сад, ду, м.

1) Садъ. Сади рясні похилились. Шевч. — виноград. Виноградникъ.

2) Мельничный поставъ. Ум. Садо́к, садочок, садонько. Садок вишневий коло хати. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 95.

сад = садо́к —

1) (зменшено-пестливі — садо́чок, са́донько) спе­ціально відведена площа землі, на якій вирощують плодові дерева, кущі тощо; присадибна ділянка з такими насадженнями, а також самі ці насадження; окраса обій­стя українця, невід’ємна частина українського національного пейзажу, майстерно відтвореного в лі­тературі та мистецтві; з легкої руки Т. Шевченка «садок вишневий» став образом ідилії, зеленого раю, українського едему; у народнихпіснях «вишневий сад» — батьків­ський двір, батьківський дім або й самі батько чи мати; сад, що роз­вивається, — дівчина, що кохаєть­ся, а сад, що цвіте, — дівчина, що виходить заміж: «Ой не всі то ті са­ди цвітуть, що весною розвиваю­ться, — не всі ж тії та вінчаються, що любляться та кохаються». Ой посаджу грушу, айву — усяке де­ревце, Буде садок розцвітати, раду­вати серце (коломийка); Сади рясні похилились (Т. Шевченко); Нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу (піс­ня); По садочку ходжу, кониченька воджу (пісня);

2) сад-виногра́д — народнопоетична назва саду; наді­лений знаком святості в обрядових піснях, зокрема в щедрівках: «Що в пана дядька на його дворі, Щед­рий вечір, добрий вечір! Там сад-виноград да посажений, Щедрий вечір, добрий вечір! Райські пташ­ки да принаджені»; весільний сим­вол дівоцтва: «Ой ходила Марусенька по саду Та посадила сад-виноград до ряду, Поливала його ситою, Просила батенька прось­бою: — Запирай, батеньку, воріт­ця, Не пускай Івасенька молодця. Бо прийде Івасенько з боярами Та й витопче сад-виноград коничка­ми»; також символ єднання сер­дець. Ой у саді, саді-винограді сто­яв кінь ворожий у наряді (А. Метлинський); Ой там за садом-виноградом. Там за садом зеленим Дівчинонька з козаком стояла (піс­ня); За садом-виноградом Живу я із матусею, 3 сестричкою Настусею (М. Стельмах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 519-520.