РІЗНУТИ

РІЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка.

1. Однокр. до рі́зати 1-3, 5-13. Іван взяв хижака лівою рукою за довгу зубасту морду.. і легко різнув ножем по м’якій сріблястій шиї (Кол., Терен.., 1959, 39); Крізь голе галуззя вдалині різнув очі свіжою синню великий, під бляхою, дім Варчуків, неначе втиснутий у вигнуте півколо лісу (Стельмах, II, 1962, 365); В залі затихло. Музика різнула мазура. Серця всім підстрибнули живим сріблом (Мик., II, 1957, 60); — Та коли б! — гірко промовила та [Христя]. — Що коли б? — спитався Кирило. — Утопитись? — Атож! — різнула Христя, утираючи сльозу (Мирний, III, 1965, 68).

◊ Різну́ти по се́рцю див. се́рце.

2. фам. Сильно вдарити кого-небудь. Погнавшись за Грицьком, він замахнувся лозиною, щоб влучити по плечах, а різнув по уху (Вас., Вибр., 1954, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 571.

Різнути, ну, неш, гл.

1) См. Різати.

2) Ударить, хватить. Узяв дручок та як різне його по голові, що трохи очі не повилазили. Рудч. Ск. І. 68.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 23.