РЯСА

РЯ́СА, и, ж. Верхній довгий одяг у талію з широкими рукавами у православного духовенства. Осторонь стояв піп.. і все стелив срібний шовк бороди на сукно чорної ряси, все гладив фіолетові вилоги широких рукавів (Коцюб., II, 1955, 377); Підвода зупинилась, і піп, розколихуючи темінь ряси й камилавки, почав обережно спускатися на землю (Стельмах, II, 1962, 271); * У порівн. Сутінки загасили вже червону смугу зорі, і на окопи, мов чорна ряса монашки, впала ніч (Панч, 1, 1956, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 925.

Ряса, си, ж.

1) Ряса. Нарядився, як піп у рясу. Ном. № 11215.

2) Колосъ проса, овса, метелка у растеній, вѣничекъ. Ряса у проса. Вх. Лем. 463.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 93.

ря́са = ря́ска = халами́да = хла­ми́да —

1) верхній довгий чорний одяг у талію з широкими рукавами у православного духовенства. На­рядився, як піп у рясу (М. Номис); Меткий був дяк, хоч і в халамиді (С. Васильченко);

2) тільки ря́са (зменшене — ря́ска) колос (во­лоть) проса, вівса; взагалі рослин­ний кетяг, все те, що звисає в рос­лині й робиться символом всіляких прикрас (передусім на одязі), а отже багатства; кажуть: «з рясами вінець»; у Я. Головацького: «На вінець береться ряса з багатого вів­са»; звідси — рясни́й ове́с, рясне́ де́­рево, я́блук ря́сно: у весільному обряді (у величальних піснях) ви­ступає золота́ ря́са як символ ба­гатства (з неї дівчина робить собі «золотий пояс» і «золотий персте­нець»); виступає також символом дівочої краси і цноти. Перед оконцем садочок стоїть, а в тому садоч­ку золота ряса, ой, схопишся буйні вітрове, обтрясли ж вони золоту рясу (Я. Головацький); Ой у полі-полі, межи дороги, ой стоїть же там золота ряска. Стереже ж її красна дівонька (пісня); Збирала ряску та й у запаску (пісня);

3) тільки ря́ска — дрібнолиста ясноцвітна рослина, що часто вкри­ває густе плесо стійних вод; сим­волізує ніжність («У дівчини стіль­ки ласки, як на тихій воді ряски»); подекуди вважається шкірою вби­того водяника. На тім боці на то­лоці з їли кози ряску, — утратив я, побратиме, у милої ласку (Я. Голо­вацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 517-518.