РЯБІТИ

РЯБІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати рябим (у 1, 2 знач.). Петрусь припав до подушки — і не словами, а сльозами виливав їй своє лихо.. Рябенька подушечка.. ще більше рябіла від його кревних сліз (Мирний, І, 1954, 332); Долина сохне і рябіє (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 165).

2. тільки 3 ос. Укриватися брижами, дрібними хвилями (про водну поверхню). Легкі гребінці від берегового вітру можуть рябіти так, наче від берега біжать (Л. Укр.,V, 1956, 406); Князь Святослав дужою рукою повернув кермо.. За кермом рябіла хвиля, кипіли вири (Скл., Святослав, 1959, 330).

3. Виділятися рябизною з-поміж чого-небудь, на фоні чогось. Між стовбурами рябіють червоні, сині.. квітки… (Вас., II, 1959, 54); Вона показала великі чоботи, на яких рябіли найрізноманітніші латки (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 57); // чим, від чого. Бути рябим. Голі поля рябіли щетиною стерні (Вільде, На порозі, 1955, 261); Широка галява, оточена стрункими соснами й кленами, рябіє від дітей (Панч, В дорозі, 1959, 270); // Виднітися на якому-небудь фоні у вигляді плям. Вони [галки] трималися купи, густо рябіли, перекидаючись у сніговому струмені (Епік, Тв., 1958, 165); // Невиразно виднітися вдалині; маячити. На Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (Коцюб., III, 1956, 43).

4. чим, перен. Рясніти чим-небудь, що часто повторюється, зустрічається. Характеристики Бармашеві рябіли словами: дисциплінований, зрілий, активний, свідомий… (Коз., Гарячі руки, 1960, 134); // безос. Нелегко здобуває [Меркурій] науку в духовному училищі: в його білеті завжди рясно рябіє низькими балами по поведінці (Стельмах, Хліб.., 1959, 87).

5. у сполуч. із сл. в очах. Розпливатися, зливатися від напруження зору, мерехтіти перед очима внаслідок швидкого руху і т. ін. Він з таким напруженням дивився на зведення, що цифри почали рябіти в його очах (Жур., Звич. турботи, 1960, 54).

◊ [Аж] в (у) оча́х рябі́є (рябі́ло), безос.: а) втрачається здатність нормального зорового сприймання через надмір яскравих фарб, світла, строкатість або одноманітність чого-небудь і т. ін. Верби виблискують, аж у очах рябіє (Тесл., З книги життя, 1949, 175); В очах рябіло від яскраво-зелених, жовтогарячих і червоних гарусних та шовкових хусток (Тулуб, В степу.., 1964, 464); Рябіло в очах від безлічі людських облич (Загреб., Спека, 1961, 101); б) про відчуття рябизни, миготіння в очах від утоми, перенапруження, хвилювання і т. ін. Не стукаючи, вскочив [Саїд] у кімнату й захитався. В очах рябіло, в грудях бушувала буря (Ле, Міжгір’я, 1953, 484).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 920.

Рябіти, бію, єш, гл. Пестрѣть. Св. Л. 308.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 91.