РУЧКА

РУ́ЧКА, и, ж.

1. Зменш, до рука́ 1. [Печариця (підскакуючи):] Вашу ручку! (Подав руку). [Галя:] Ні, я не звикла під руку ходити (Мирний, V, 1955, 150); За порогом, посіпуючи довжелезну.. бороду, стояв дід і тримав за ручку маленьку дівчинку (Смолич, II, 1958, 32); *У порівн. Віти білуваті.. Ручками маляти Тягнуться в вікно (Мас., Київ. каштани, 1954, 5).

◊ Зго́рнуться (згорну́лися) ру́чки див. згорта́тися; Побра́тися за ру́чки див. побра́тися; Побра́тися по́під ру́чки див. побра́тися; Покаля́ти ру́чки див. покаля́ти; Ру́чками та пу́чками; З ру́чок та з пу́чок див. пу́чка; У ру́чки бра́тися (схопи́тися) — боротися, битися з ким-небудь. — Чого стали?.. — кричить капітан Бугров своїм солдатам. Вони вже отямились і схопилися з партизанами в ручки (Мик., II, 1957, 304).

2. Частина предмета, за яку його держать або беруть рукою. Часом діти грались новими цяцьками, уламками пляшечок, ручками од дверей (Коцюб., II, 1955, 78); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна.., 1940, 4); // Пристрій для приведення в рух машини, апарата і т. ін. обертанням, крутінням рукою. Робота біля кіноапарата мені дуже подобалась, і я.. допомагав дяді Антонові і не раз навіть сам крутив ручку (Сміл., Сашко, 1957, 69).

3. Прилад для писання. Гнат узяв ручку і поліз пером по аркушеві паперу (Тют., Вир, 1964, 152). Самопи́сна ру́чка див. самопи́сний.

4. Частина крісла, дивана і т. ін., на яку, сидячи, спираються рукою, ліктем; підлокітник. Лара сиділа на ручці крісла (Шовк., Інженери, 1948, 290).

5. Те саме, що гриф². Бандура складається з овального випуклого кузова.., від кузова йде гриф, або ручка, з невеличкою головкою (Іст. укр. музики, 1922, 90).

6. с. г. Смуга покосу на один захват коси. Ще нижче хилиться косар, з горба косячи, ще ширшу візьме ручку (Хотк., II, 1966, 340); Коли брала [Горпина] кісся в руки й заходила косити,— її ручка була найширша, і ніхто за нею не міг угнатися (Ю. Янов., Мир, 1956, 147).

◊ До ру́чки — те саме, що По са́ме ні́куди; Да́лі [й (вже)] ні́куди (див. ні́куди). Варять вони з нього воду, ті ледарі та шабашники,.. доводять бригадира до ручки (Кучер, Трудна любов, 1960, 5); — Доспівався ти, Йване, видно, до ручки (Збан., Єдина, 1959, 214); Дохо́дити (дійти́) ру́чки див. дохо́дити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 917.

Ручка, ки, ж.

1) Ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. У ручки з ким братись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. у.

2) Рукоятка многихъ инструментовъ и орудій, напр. въ топорѣ — топорище (Сим. 24), въ вилкѣ — черенокъ (Шух. І. 291), рукоятка въ пилѣ (Шух. І. 175), въ ножницахъ — часть, куда входять пальцы (Шух. І. 153), въ косовищѣ — рукоятка, за которую держится косарь правой рукой (Шух. І. 169), у келефа — верхняя часть, за которую держится рука (Шух. І. 274), ручка у огнива (Шух. І. 284, у лучка, которымъ приводится въ движеніе валикъ ремісника (Шух. І. 257), у триба (МУЕ. III.

17) и пр.

3) Каждая изъ пари желѣзныхъ дужекъ сундука, за которыя берутся руками при передвиганіи сундука. Пас. 150. 4; Грифъ струннаго инструмента (бандури, кобзи, торбана). КС. 1882. VIII, 281, 1892. III. 383.

5) Въ мельницѣ часть корытца (висящаго подь ковшемъ), за которую трясетъ корытце коникъ (См. Коритко, риштак). Мик. 481.

6) Одна полоса покоса. Вх. Зн. 5. Пройшли одну ручку.

7) Божої матері. Раст. Anastatica dierochumtica L, іерихонская роза. ЗЮЗО. І. 31.

8) — пресвято́ї дїви. Раст. Gymnadeniа conopsea. Лв. 99.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 90.