РУБНУТИ

РУБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до руба́ти 1-5, 7. І враз відсічена петля Безсило впала у поля. Козак-нетяга у долині Рубнув її (Стельмах, Жито.., 1954, 91); Він уп’явся в неї колючими зеленими очима, аж подався наперед: — Запам’ятайте!— підняв руку і рубнув нею в повітрі. — Все, що тут робили, писали, говорили — забудьте!.. Нікому ні слова… (Хижняк, Тамара, 1959, 75); [Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (К.-Карий, І, 1960, 149); Він присунув ближче табуретку, покрутив свої русяві відстовбурчені вуса і рубнув прямо: — Мені потрібні патрони (Мик., II, 1957, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 894.

Рубнути, ну, неш, гл. Одн. отъ рубати.

1) Рубнуть. Піди, зрубай тую билинку. — Первий раз рубнув — струснулася, другий раз рубнув — вона загула. Чуб. V. 707.

2) Заиграть съ жаромъ. Як граю «Долі» або «Зради», собаки виють під вікном. А як «Одарочки лихої», або рубну іще якої…. О. 1862. X. 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 84.