РУБ'Я

РУ́Б’Я, я, с. Дуже старий подертий одяг; лахміття, дрантя. Треба прясти, щоб руб’ям не трясти (Номис, 1864, № 7199); Здебільшого то були козаки, що прийшли у військо півроку тому, та й досі не одержали скарбового козацького одягу. Вони намагалися протиснутись якомога ближче до кошового, демонструючи своє руб’я (Добр., Очак. розмир, 1965, 217); *У порівн. Вони [запорожці] йшли не боязко, не похмуро, а з якоюсь тихою гордістю. Їх одежа з дорогого сукна звисала на них старим руб’ям (Довж., І, 1958, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 895.

Руб’я, б’я, с. Рубище. Рудч. Ск. І. 177. Мкр. Н. 4. Рубям прикривати спину. Мкр. Г. 52. Треба прясти, щоб рубям не трясти. Ном. № 7199.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 85.

ру́б’я — дуже старий подертий одяг; лахміття, дрантя; символ злиднів, бідності. Треба прясти, щоб руб’ям не трясти (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 510.