РОПА

РОПА́, и́, ж.

1. Соляний розчин високої концентрації. Капітан гукнув солдатів, вони порозстібали сумки і зсипали всю сіль, яка у них знайшлася. Від ропи п’явки стали відпадати.., він [листоноша] потроху очуняв (Ю. Янов., II, 1958, 205); Тьотя Паша.. квасила на зиму баклажани, а Надійка допомагала, подаючи їй то жмуток кропу, то вишневого листя, а то .. з тертим часником ропу у зеленій полив’яній макітрі… (Коз., Листи.., 1967, 5); *У порівн. Юшка була солона, як ропа (Донч., VI, 1957, 303).

2. Насичена солями вода солоних озер. Зараз на хімічному заводі із ропи кримських озер одержують бром, його солі, хлористий магній та інші цінні речовини (Наука.., II, 1962, 40); Сонячне тепло, сухе повітря та інші метеорологічні і гідрологічні фактори видаляють воду з ропи, а солі залишаються (Рад. Укр., 13. І 1965, 2); Ропа весь день кипить на Сиваші, росте сіль, за день-два все дно морське до самого небосхилу забіліє нею (Гончар, II, 1959, 280).

3. спец. Розчин солей для різних технічних потреб. Вогнетриви, виготовлені з ропи, за термостійкістю та міцністю набагато перевищують вогнетриви з природного магнезиту (Знання.., 2, 1966, 2).

4. діал. Нафта.— Хіба ти не знаєш, що в Бориславі на всіх водах і багнах виступає чорна ропа..? (Фр., VIII, 1952, 348).

5. діал. Сукровиця. Темно-цегляста печінка, свіжа й блискуча, сльозилась ропою (Коцюб., II, 1955, 361); І брата брат катує, ріже, коле, Незбройного кладе, мов ті снопи, І трупом геть укрилось рідне поле, Покрасилось від рідної ропи… (Стар., Поет. тв., 1958, 157).

6. діал. Піт. На лисині Вариводи виступила ропа (Речм., Весн. грози, 1961, 86); Блищать в гнучкій соломі вила (Величний час, гарячий час!) Ропа солона чоло вкрила, І він [солдат] збива її нараз (Шпорта, Мужність, 1951, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 880.

Ропа, пи, ж.

1) Сукровица.

2) Разсолъ. Солоний як ропа. Ном. № 12381.

3) Нефть. Шух. І. 15.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 65.