РОЗІРВАНИЙ

РОЗІ́РВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розірва́ти. Пригадую й суворі окуляри, Нитками перев’язані сяк-так.. І щось таке — не свитку й не піджак, А нібито сюртук великопанський, Розірваний з плеча і до плеча (Рильський, II, 1960, 67); І розхристані груди Андріяки, і заросле чорною густою щетиною обличчя з розірваною ще в хлоп’ячих бійках губою надавали йому сердитого, якогось навіть погрозливого вигляду (Гончар, II, 1959, 154); Багато з них [бійців] були розірвані на шматки снарядами (Довж., І, 1958, 182); Вона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби (Коцюб., І, 1955, 307); Шлюб вважається розірваним з моменту запису про розлучення в книзі загсу (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 29); *Образно. Душа розірвана, як рана… (Олесь, Вибр., 1958, 323); Минуле, все в крові, розірване на клоччя (Сос., І, 1957, 292); // розі́рвано, безос. присудк. сл. Розірвано ворожий цеп, Розбито ворогів (Мас., Сорок.., 1957, 452); А вона ще ж і не знала, що товпа коло неї й Василя напівштучна, що це їх умисне розірвано (Хотк., І, 1966, 113).

2. у знач. прикм. Різким рухом розділений на частини; розідраний. Сідало сонечко в сизо-червоні хмари; мов шматки розірваної ганчірки, висіли вони над горою (Мирний, І, 1954, 343); // Увесь у дірках; порваний. Входить Наташа. На ній розірване плаття (Корн., І, 1955, 167); // Розпечатаний (про пакет, конверт, телеграму і т. ін.). Заброда.. почав бинтувати рану розірваним стерильним пакетом (Кучер, Голод, 1961, 173); // Який має пропуски; обірваний, уривчастий. У Шевченка такі монологи-пісні, що складаються з розірваних речень, повторів, фігур умовчання, з пісенних рядків, які перебиваються питально-окличними реченнями, створені за принципом контрасту (Рад. літ-во, 5, 1963, 54); * Образно. Голова болить, як не лусне, в ній мляво, як мокрі мухи, лазять розірвані й липучі думки (Дн. Чайка, Тв., 1960, 115).

3. у знач. прикм. Який має рвані рани. Бронзовий вершник ще й досі на плаці Конає з розірваними грудьми (Гончар, IV, 1960, 24).

4. у знач. прикм. Роз’єднаний внаслідок розриву. — А-а-а… — неслося десь здалеку, як од розірваної греблі (Коцюб., II, 1955, 173); Залущали телеграфні стовпи і боляче залящав розірваний дріт (Епік, Тв., 1958, 367); // Розділений на частини різким порухом повітря. З-за розірваних хмар викотився місяць (Донч., IV, 1957, 118); І висне без кінця над Києвом тривожним розірваним рядком важкий зелений дим… (Сос., І, 1957, 296).

Розі́рвані пу́та (ланцюги́) — знищене все, що сковує волю, самостійність. А в нас тут «марсельєзу» чути, ..немов розірвані всі пути [пута] і вороги розбиті вщент (Л. Укр., І, 1951, 266).

5. у знач. прикм., перен. Позбавлений органічної єдності (про суспільно-політичні явища). Свобода і праця, навіть в її творчих виявах, за умов капіталізму внутрішньо розірвані, виступають як зовнішні антиподи (Наука.., 5, 1971, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 685.