РОЗЩІБАТИ

РОЗЩІБА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко РОЗЩІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЩІБНУ́ТИ, щібну́, щі́бнеш і рідко РОЗЩЕБНУ́ТИ, щебну́, ще́бнеш, док., перех., розм., заст. Розстібати. Розщібає [Матвій] свою кирею, і дух.. свіжого сіна розходиться від його тугої постаті (Стельмах, Хліб.., 1959, 90); Руки розщібували шинель (Еллан, II, 1958, 26); Вона розщібнула рукав, закасала аж до плечей і встромила у воду руку, блакитну в місячнім сяйві (Коцюб., II, 1955, 302); Йон звелів Параскіці розщебнути сорочку на грудях (Коцюб., І, 1955, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 871.

Розщібати, ба́ю, єш, сов. в. розщібнути, ну, неш, гл. = Розщіпати, розщіпнути. розщебані двері. Двери, крючекъ которыхъ откинутъ. МВ. (О. 1862. І. 98).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 63.