РОЗШМАТОВУВАТИ

РОЗШМАТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШМАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. З силою розривати на частини, шматки. Утамувала левиця жагу, із джерела напившись, Далі, вертаючись в гай, випадково тонке покривало Хижа знайшла і його розшматовує ротом кривавим (Зеров, Вибр., 1966, 323); Взяла вона той мундир, роздерла й розшматувала і позакидала шматки у кущі (Н.-Лев., І, 1956, 103); // Убиваючи, умертвляючи, роздирати на шматки. Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю. Згребе її, за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м’яса, сидить, забризканий кров’ю, на вершині могили і знову куняє, спочива (Гончар, II, 1959, 31); // Вибухом розносити на частини. Б’ють гармати, але ззаду. Розшматовують присипані снігами тіла вбитих і ранених (Ірчан, II, 1958, 226); // Робити рваним, дірявим; // перен. Розбирати, розділяти, порушуючи цілісність чого-небудь. Через якийсь час брати розшматовують батьківський спадок, морщать лоби, щоб нічого не забути (Стельмах, Хліб.., 1959, 610); // Уживається як лайлива погроза. [Женя:] Геть, гидота, з очей!.. Ти брешеш, ти картаєш мою маму!.. Геть!.. Я тебе розшматую! (Кроп., II, 1958, 472).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 868.