РОЗЧИНА

РО́ЗЧИНА, розм. РО́ЩИНА, и, ж. Закваска для тіста. [Мелашка:] Та йдіть-бо дайте борошна, а то розчина збігає (К.-Карий, І, 1960, 239); — Тетерю варили з борошна пополам з пшоном і вчиняли розчиною, як і тісто на хліб (Стор., І, 1957, 266); Кислий дух поту і рощини, як кіт лінивий на печі, міцно заліг у пекарні (Коцюб., II, 1955, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 860.

Розчина, ни, ж. Закваска, ферментъ для хлѣба. Нетерплячий Омелько з діжі розчину бере, на сковороді перепечку пече. Чуб. 1. 273. Не видав хтось кислого та в розчину впав. Ном. Прийшла дівка додому, а попадя саме діжу учинила. — Чого ти, пита, посуду побила? — А пороскидайте цю росчину по хаті, так скажу. Мнж. 6. Ум. Ро́зчинка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 61.