РОЗЦВІЧЕНИЙ

РОЗЦВІ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розцвіти́ти. Тихо скидають листя розцвічені осінню дерева (Мист., 3, 1967, 40); Платон.. дивиться на грядки, розцвічені маками (Цюпа, Грози.., 1961, 291); Багато будинків були розцвічені прапорами (Гур., Наша молодість, 1949, 222); Сонце кожному хлопцеві й дівчині Роздає золоті промінці, І вони, щирим сміхом розцвічені, Пломеніють на кожнім лиці (Бичко, Вогнище, 1959, 133); // розцві́чено, безос. присудк. сл. Велике епічне полотно [роман С. Скляренка «Святослав»] щедро розцвічено барвистими пейзажами (Рад. літ-во, 5, 1961, 99).

2. у знач. прикм. Кольоровий, барвистий. Космацька писанка пройшла биту дорогу історії — від природного кольору яйця до розцвіченої гуцульської крашанки, виповненої багатим малюнком, орнаментом (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 52); // Різнобарвний. Здмухнувши цей порох з розцвічених карт, Де жовті й зелені лежать суходоли, Раптово на чийсь несподіваний жарт Всміхнеться тихцем чоловік срібночолий (Бажан, І, 1946, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 857.