РОЗХИЛЯТИСЯ

РОЗХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., РОЗХИЛИ́ТИСЯ, хилю́ся, хи́лишся, док.

1. Відходити в різні боки, відхилятися набік, роз’єднуватися (про що-небудь зімкнуте, з’єднане, дотичне). На мить зелення розхиляється, і перед очима Петруні стоїть Кошовий (Вас., II, 1959, 68); Сонце просвітлює воду, і їх [водорості] видно виразно, до кожного стебельця, наче в акваріумі, а там, де Тоня бреде, вони самі розхиляються перед нею, наче дають їй дорогу (Гончар, Тронка, 1963, 224); *Образно. Туди і сюди розхилившись, чоботи журно дивились — на жовті онучі, на груддя, брилки землі, що зашерхли за ніч, од підошви одлипли (Тич., І, 1957, 246).

2. Розкриватися, розчинятися (про що-небудь закрите, зачинене); // Розкриватися, розтулятися (про очі, уста, губи). Лице облила блідість, тонкі губи розхилилися і тремтіли нервово (Фр., VII, 1951, 116).

3. Розпрямлятися, розгинатися. Олеся вирвала квітку й, не розхиляючись, нюхала її (Н.-Лев., III, 1956, 52); Та йшла Галя, не оглядалася. Жала пшениченьку, не розхилялася (Укр.. пісні, II, 1965, 125); Онисія Степанівна витягла голову з скрині й розхилилась на ввесь зріст (Н.-Лев., III, 1956, 165).

4. Розкидатися, простягатися широко в сторони. Тихо шелестіли зелені вершечки ліз, розхиляючись (Н.-Лев., І, 1956, 54); Розхиліться, калинові віти! (Сл. Гр.).

5. тільки недок. Пас. до розхиля́ти 1-4, 6.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 849.