РОЗТУЛЯТИСЯ

РОЗТУЛЯ́ТИСЯ, я́ється і рідше РОЗТУ́ЛЮВАТИСЯ, юється, недок., РОЗТУЛИ́ТИСЯ, ту́литься, док.

1. Розтискатися, розмикатися (про що-небудь стиснуте, зімкнуте). За його спиною час від часу розтулялися щелепи залізного ковша, і з них висипалася нова конусовидна гірка жовтого намулу (Мур., Свіже повітря.., 1962, 37); Спогад викликає посмішку на її старечих губах. Вони розтуляються, відкривають беззубий рот і знов змикаються у сувору лінію (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 260); Тримаючись за цямрини, звелася [Олена] і, налігши грудьми на корито, потяглася вустами до води. Вуста запеклися, і вона мусила помочити їх у воді, щоб розтулилися (Тют., Вир, 1964, 428); // Розпрямлятися, розслаблятися (про що-небудь складене, зігнуте, стулене). Раду ожив перший: він підняв руку й важко опустив її на плече [Маріуци]. Потім рука розтулилась (Коцюб., І, 1955, 374).

2. розм. Розкриватися, розгортатися (про що-небудь закрите, згорнуте). Жовтогаряча ягідка плоду розтулилась, і з неї лукаво визирало чорне, блискуче вічко насіння (Донч., IV, 1957, 52); І квіточка розтулиться, й сопілка десь загра, Коли вона на вулицю Виходить із двора (Бичко, Сійся.., 1959, 228).

3. Розсовуватися, відслонятися (про частини, краї чого-небудь). З жіночих костюмів самий оригінальний був «скойка».. Це величезна скойка, яка стулялася й розтулялася, а всередині вся в білих тюлях та перлах жінка (Коцюб., III, 1956, 193).

4. тільки недок. Пас. до розтуля́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 835.