РОЗТОПЛЮВАТИСЯ

РОЗТО́ПЛЮВАТИСЯ¹, юється і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИСЯ, я́ється, недок. Пас. до розто́плювати¹, розтопля́ти¹.

РОЗТО́ПЛЮВАТИСЯ², юється і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., РОЗТОПИ́ТИСЯ, то́питься; мн. розто́пляться; док.

1. Ставати рідким, перетворюватися на рідину від нагрівання. Сонце припікало. На палубі шхуни розтоплювалась смола,.. липла до підошов (Трубл., Шхуна.., 1940, 54); Почалась весна. Засиніли гори на заході, розтопились сніги, зашуміли, ріки в ущелинах, сохли шляхи (Скл., Святослав, 1959, 509); Доводилося чекати, поки розтопиться магнезит (Собко, Біле полум’я, 1952, 13); *Образно. Над Мармуровим морем зовсім розтопилося сонце, виливає щедрим потоком золоте литво у непроглядну синь застиглих вод (Збан., Доля, 1961, 161); // перен. Ставати м’якшим, лагіднішим; розчулюватися. Дівчата справді прилипли до хлопця, мов смола, і серце Мишунине розтоплювалось, як крижана бурулька (Ю. Янов., II, 1954, 145); Вся його тверда, міцна душа розтопилась, як віск на гарячому вогні, і розплилась слізьми (Н.-Лев., II, 1956, 256); // перен. Зникати, розсіюватися (про яке-небудь почуття, сумнів, настрій і т. ін.). Коли прийшла весна, тепло, зелена радість,— ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (Вас., Незібр. тв., 1941, 159).

2. тільки недок. Пас. до розто́плювати², розтопля́ти².

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 828.