РОЗСИПАТИ

РОЗСИ́ПАТИ див. розсипа́ти.

РОЗСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. розси́плють; док., перех.

1. Несподівано, мимоволі висипа́ти що-небудь сипке, розкида́ти багато предметів. Тремтячі ноги зігнулись, і він упав без сили на призьбу, розсипаючи налагоджену про запас мамалигу (Коцюб., І, 1955, 215); Розгортаючи обома руками віття, розсипаючи з кухля ягоди, Тихозоров, озираючись, ступив кілька кроків назад (Донч., II, 1956, 41); — Забув сказати, що перекинув також столика.. і розсипав твої папери (Ю. Янов., II, 1958, 62); — Фед! Принеси мені гребінець і пудру. Та, гляди, не розсип по дорозі (Тют., Вир, 1964, 212); // Давати можливість волоссю вільно спадати, лягати, розділяючись на пасма; // Навмисно розкидати, сипати по поверхні, накида́ти, насипа́ти на що-небудь (багато предметів або щось сипке). Каневський бере з бочки жменю талерів — розсипає по столу (Вас., III, 1960, 378); Недалечко від хатнього порога стояла немолода вже молодиця, бідненько зодягнена, — і, розсипаючи з миски зерно, голосно скликала курей (Мирний, І, 1949, 129); Вона принесла з хижки зав’язані в хустці квітки та стрічки і розсипала їх по столі, застеленому білою скатертю (Н.-Лев., II, 1956, 275); *Образно. Серед нив, дібров і плавень — де не підеш — для людей квіти розсипає травень, звуки — соловей (Швець, Неспок. літо, 1959, 7); [Маруся:] Погляньте, як розсипав місяченько Своє проміння срібне по воді (Сам., II, 1958, 8).

2. Порушувати цілісність чого-небудь, руйнуючи, роз’єднуючи. Вдарила у борт висока хвиля, розсипавши свій гребінь на бризки (Шиян, Переможці, 1950, 59); Танк розсипав гусеницю і.. завмирає (Логв., Давні рани, 1961, 37).

3. Насипа́ти в різні місця, розподіляти що-небудь сипке. Товариші по камері гуртом виряджали його: давали йому теплішу одежу, розсипали поза підкладкою піджака тютюн та сірники (Вас., І, 1959, 71); [Ганнуся:] Як прийдуть дівчата, то скажете їм, хай починають розсипати зерно у сівалки (Мороз, П’єси, 1959, 179).

4. Розбивши, розділивши (групу людей) на дрібніші одиниці, розташовувати на відстані один від одного; розосереджувати. В лісі Журяк розсипає людей ланцюгом (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 206); В 1666 році татарські орди, вступивши в союз з правобережним гетьманом Дорошенком, розсипали свої загони по країні, доходячи до Львова, Любліна і Кам’янця (Наука.., 3, 1965, 11).

5. розм. Витрачати, розтринькувати. Щедрою рукою самовладна правителька Росії [Катерина II] розсипала державну казну, виморочену у своїх підданців тим часом, як армія билася в корчах голоду й холоду і вмирала від пошестей (Добр., Очак. розмир, 1955, 178); Почав Шкандибенко готуватися до весілля, .. чимало грошей розсипав на всякі убори та прибори (Вовчок, Вибр., 1946, 177).

6. перен. Вимовляти часто й у великій кількості. Скільки не розсипав я перлів своєї красномовності, діда я, видимо, переконати не міг (Хотк., II, 1966, 361); Кирило Васильович відчинив двері першої кімнати і, розвівши руками, розсипав щиру оповідь (Наука.., 5, 1971, 27); // Видавати дрібні, уривчасті звуки. То притихне, прислухається [соловейко], то знов на весь голос розсипає свої переливи… (М. Ол., Чуєш.., 1959, 60); І нам жалю додавши, поміж віт у вишнику зозуля розсипала своє «ку-ку» (Гонч., Вибр., 1959, 301); Ударили цимбали, застогнала скрипка, бубон розсипав дрібний стукіт (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 443).

◊ Кисли́ці розсипа́ти (розси́пати) — те саме, що Кисли́ці розво́дити (див. кисли́ця). — Яка ж у тебе любов, коли ти покохав гоноровиту панну, а зразу й кислиці розсипав, тільки дістав одкоша́..! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 487); Розсипа́ти пе́рли пе́ред сви́ньми́ (сви́нями) — говорити що-небудь людям, марно сподіваючись, що вони зрозуміють це. Коли ти маєш Перли, То й розум май І перед Свинями не розсипай (Гл., Вибр., 1951, 151); Розсипа́ти (розси́пати) сміх (у́смішки, смішо́к) — сміятися, усміхатися. Стрункі дівчата в одягах легких Перлово-ніжний розсипають сміх (Рильський, III, 1961, 57); Олександр, щедро розсипаючи усмішки, думав: «Маман не хоче старіти.. Дивна жінка!» (Коч., Зол. грамота, 1960, 171); Барський оглушливо зареготав, а Житейкін розсипав у повітрі смішок, дрібний і гострий (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 803.

Розсипати, па́ю, єш, сов. в. розсипати, плю, плеш, гл. Разсыпа́ть, разсы́пать. Породила мене мати на біду, розсипала м орішеньки на льоду. Чуб. V. 11. Розсипала я на його чимало карбованчиків. Левиц. Пов. 348.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 56.