РОЗРИХЛЕНИЙ

РОЗРИ́ХЛЕНИЙ, РОЗРИ́ХЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до розри́хли́ти. Вулиця місцями вже протряхла, місцями ж була ще вкрита рештками брудного, розрихлого теплим подихом весни снігу (Ряб., Жайворонки, 1957, 119); // у знач. прикм. — А там що? — киває Лукія на вал і повагом рушає туди, ноги її по литки провалюються в грузькому, розрихленому грунті (Гончар, Тронка, 1963, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 792.