РОЗПРАВА

РОЗПРА́ВА¹, и, ж.

1. Фізичне або моральне покарання за що-небудь. — Пан злякався! — шушукались дворові і ждали назавтра розправи (Мирний, IV, 1955, 108); Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Юхвід, Оля, 1959, 33).

◊ Нема́ розпра́ви на кого, над ким — немає можливості справитися з ким-небудь. [Ївга:] Ох, він гаспидський син! Хіба над ним розправи нема? (Мирний, V, 1955, 251); Чини́ти (твори́ти) суд і розпра́ву — розправлятися з кимсь, карати кого-небудь не за законом, а на свій розсуд. Пан пристав тут же [за столом] чинив свій суд і розправу (Гончар, Таврія, 1952, 80); Подробиці смерті сховали мури контррозвідки і білогвардійські офіцери, що творили суд і розправу (Еллан, II, 1958, 103).

2. У Росії кінця XVIII — початку XIX ст. — сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася. — А прикинемо ще податки та оплатки на волость, на земство, на стан, на сільську розправу (Стельмах, І, 1962, 371); Один з десяцьких стрімголов кинувся до розправи. За хвилину звідти вийшли новобранці (Хотк., І, 1966, 140); Та й нудна оця робота — сидіти у розправі цілісенький [цілісінький] рік (Кроп., І, 1958, 498).

3. заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу. Часом думка не в гори, А на народні збори, На засідання ради, На розправи громади Заблукає несміла (Фр., XIII, 1954, 391); Судова розправа відбувається в залі Львівського карного суду (Кол., Терен.., 1959, 272).

РОЗПРА́ВА², и, ж., заст. Стаття, розвідка, наукове дослідження з якого-небудь питання. Розправа, котру оце подаю, основана майже виключно на матеріалах рукописних (Фр., XVI, 1955, 53); Відослала [відіслала] до «Жизни» свою розправу про новітню соціальну драму (Л. Укр., V, 1956, 325); Він збирається власне писати довшу розправу про мої праці (Коб., III, 1956, 545).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 778.