РОЗПЛОДЖУВАТИ

РОЗПЛО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПЛОДИ́ТИ, плоджу́, пло́диш; док., перех.

1. Розводити у великій кількості (перев. тварин). Думав, що вони таки діло роблять, аж Марійка розплоджує для чогось шкідника, зернову міль! (Донч., VI, 1957, 356); В чужій кошарі овець не розплодиш (Номис, 1864, № 9659); — Там водозлив зруйновано. Чи не думає колгосп його ремонтувати? Може б, коропів розплодили… (Добр., Тече річка.., 1961, 19); // перев. док., розм. Через недогляд, недбайливість і т. ін. дати можливість розмножитися чому-небудь шкідливому, небажаному; // розм. Давати велике потомство. Щедра на молоко Самарянка розплодила родовите покоління: дочка Ромашка, росла корова, опасиста Козачка (Горд., Дівчина.., 1954, 12); // розм. Народжувати (багато дітей). — Пиячите ви, ковбанитеся по калюжах — і ні до чого вам діла нема. Хай гинуть старі батьки. Хай.. наречених продають у гареми розплоджувати татарчат (Тулуб, Людолови, І, 1957, 463).

2. перен., розм. Сприяти збільшенню когось, чогось або появі кого-, чого-небудь у великій кількості (перев. небажаного). — Ой, Онисіє Степанівно! Коли б часом з того чого не вийшло, — несміливо обізвався отець Харитін. — Ми собі розплодимо ворогів (Н.-Лев., III, 1956, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 770.