РОЗПЛИВАТИСЯ

РОЗПЛИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗПЛИВТИ́СЯ і рідко РОЗПЛИСТИ́СЯ, иву́ся, иве́шся, док.

1. Розливаючись, розтікаючись, поширюватися по чому-небудь (про рідину). Дощ, який почався ще зранку, сіяв безперестанку.., розпливався все більшими калюжами по вулицях (Цюпа, Назустріч.., 1958, 53); Кров забила чорними струмками й розпливлась біля обличчя й рук… (Сос., І, 1957, 255); Дрібні сльози розплилися по її.. восковому лицю (Черемш., Тв., 1960, 39); // Розріджуючись, втрачати первісну форму, вигляд. Добре нас [у наймах] годують: черпак юшки, дві галушки, та й ті розпливлися (Укр.. присл.., 1963, 86); // перен. Лягати або сідати, розвалюватися, втрачаючи нормальні обриси (про гладку людину). Гарецькому усе подобалося в Гарбузові, навіть його постать, що розпливлася за столом й символізувала ситість (Кочура, Зол. грамота, 1960, 226).

2. Входячи, всмоктуючись у папір, тканину і т. ін., утворювати патьоки, плями, залишати сліди (про чорнило, фарбу і т. ін.). Вино полилося не в келих, а на скатертину перед княгинею, розпливлося кривавою плямою (Скл., Святослав, 1959, 32); // Від вологи втрачати виразність окреслення, чіткість форм (про що-небудь написане або намальоване). Од сльози розпливалось чорнило… Од сльози чи від краплі дощу? (Сос., II, 1958, 289).

3. Концентричними колами розходитися по поверхні чого-небудь. Посеред бухти шумувала окропом вода, а навколо розпливались сині нафтові плями (Трубл., Лахтак, 1953, 195); Іноді скидалась рибка, залишаючи на воді кружечок, який ріс, розпливався і зникав (Томч., Готель.., 1960, 12); // Збільшуючись, розростаючись, охоплювати ширший простір, більшу поверхню. На обрії, ширячись і розпливаючись на чорному небі, зачервоніла заграва (Багмут, Записки.., 1961, 54); Хлопець міниться на лиці. На ньому розпливаються червоні плями (Речм., Твій побратим, 1962, 77); // перен. Поширюватися, заповнюючи собою навколишній простір (про звуки, запахи і т. ін.). Тихесенько розпливались звуки (Коб., І, 1956, 90); Гув великий і важкий головний соборний дзвін. Кожен удар його повільно й велично розпливався в повітрі (Тулуб, В степу.., 1964, 487); У саду розпливається вечірня свіжість (Собко, Любов, 1935, 95); У вогких присмерках розплилися і задушливі французькі пахощі, і дзвінкий сміх, і бренькіт острог… (Ірчан, II, 1958, 13); // перен. Зникати, поступово розходячись, розсіюючись у повітрі (про дим, хмари, туман і т. ін.). Легенькими клубками виповзував [виповзав] дим, котрий.. розпливався і щезав у повітрі (Фр., II, 1950, 28); І грім замовк, і хмара розплилася (Олесь, Вибр., 1958, 203); Коли дим розплився, він побачив над собою синю яснину недосяжного неба (Гончар, Новели, 1954, 18).

Усмі́шка (по́смішка) розплива́ється (розпливла́ся, розплила́ся) на обли́ччі (по обли́ччю) чиєму — хто-небудь усміхається, посміхається. Він перевів на неї свої очі, щось пригадував. Потім на його обличчі розпливлася привітна усмішка (Коцюба, Нові береги, 1959, 96); Барвінський лупнув очима, і глузлива посмішка розпливлась по його одутлому обличчі (Кол., Терен.., 1959, 358).

4. перен. Утрачати чіткість обрисів, окреслення; ставати невиразним (в тумані, сутінках, від запаморочення і т. ін.). Село спало. Хати ледве сіріли в темряві ночі, контури розпливались (Коцюб., І, 1955, 240); Олена Павлівна, мов приречена, взяла папірець. Чорні рядки розпливалися в затуманених очах (Панч, II, 1956, 501); // Переставати сприйматися зором, зливаючись з навколишнім середовищем. Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливались в тумані

(Коцюб., II, 1955, 185); Тонка постать промайнула між кущиками на леваді і розпливлася (Скл., Карпати, II, 1954, 119); // Переставати виявлятися, відчуватися, давати знати про себе (про стан, почуття людини). Відчув [Юрко], як ота перша ніяковість почала танути, розпливатись (Коз., Вибр., 1947, 11); // Втрачати ясність, визначеність, ставати аморфними (про думки, спогади). Горленко заплющив очі, але думки танули, розпливалися, переплутувалися… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 39); Ці думки треба записати. Завтра вони розпливуться, розлізуться (Мушк., День.., 1967, 152).

5. перен., розм. Ставати ширшим від усмішки, виражаючи радість, добрий настрій і т. ін. (про обличчя). Пані читає лист, лице розпливається в осмішку, далі регоче (Вас., III, 1960, 353); Обличчя лісоруба поволі розпливається в радісній усмішці (Кол., На фронті.., 1959, 187); Обличчя Макухи.. розплилося в доброзичливій посмішці (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 117).

6. Пливти в різні боки, сторони, напрями. Лід Антарктиди весь час рухається. Помалу сповзає він з висот материка в океан.., відколюється і розпливається морями близько тисячі голубих айсбергів (Знання.., 12, 1965, 5); // перен., розм. Розходитися в різні боки, сторони, напрями. Ніби вчинивши щось незвичайне, люди виходили мовчки і розпливались у свої вулиці (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 120); Військо, переправившись через Німан, розпливалося по тому березі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 57); // перен., розм. Спадати окремими пасмами (про волосся); розпадатися. Довге чорне волосся розпливалося по плечах (Ірчан, II, 1958, 50).

7. перен., розм. Ставати товстим, гладким; товстіти. — Ватя.. малою була собі нічого дівчина, а це чогось стала розпливатись та поганшати, — обізвався о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 43); В цех увійшов Філіпчук. Як розплився за останні роки цей красунь-мужчина! (Вільде, Сестри.., 1958, 482).

8. розм., рідко. Говорити що-небудь приємне для когось, намагаючись завоювати його прихильність, симпатії. Я бачив політиків, що на народних зборах розпливалися, буцімто готові йти на муки за народ, а зараз потім програвали в карти тисячі (Фр., IV, 1950, 323); Добрим приятелькам, що розпливалися в похвалах для Ядзі, вирвалося часом таке слівце, котре псувало їй цілком гумор (Кобр., Вибр., 1954, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 768.