РОЗП'ЯТТЯ

РОЗП’Я́ТТЯ, я, с. Хрест із зображенням розп’ятого на ньому Ісуса Христа і само зображення розп’ятого. Перед ним [ксьондзом] — налой, на налої — розп’яття (Вас., III, 1960, 223); Між цими сопками для Черниша встановлювався якийсь невидимий таємний зв’язок, як між тими придорожніми білими стовпами з розп’яттями, що він їх бачив у Румунії (Гончар, III, 1959, 124); *Образно. Там плач, і регіт, і пісні, розп’яття шибениць безкраї, і піп хрестом благословляє розстрілів смерчі огняні… (Сос., II, 1958, 413); * У порівн. Худа [жінка], мов розп’яття, що он на хресті (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 787.

розп’я́ття — хрест із зображен­ням розп’ятого на ньому Ісуса Христа і саме зображення роз­п’ятого; найтяжча смертна кара у давніх народів.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 507.