РОЗМІНЮВАТИ

РОЗМІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗМІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. Віддаючи, одержувати натомість кого-, що-небудь; міняти, обмінювати. Прислав Болеслав свого єпископа з жаданням розміняти на Бузі доньку на княгиню Ярославову (Загреб., Диво, 1968, 522); // перен. Відмовившись від чого-небудь, приймати замість нього щось інше. — На кімнату з цяцьками.., як на дрібну монету, розміняла ти нашу дружбу (Чорн., Пісні.., 1958, 73).

2. Обмінювати великі грошові знаки на відповідну кількість дрібніших одиниць. Було, правда, якось незвичайно розмінювати монету, дану йому на щастя (Гончар, І, 1959, 44); Вона таки примусила себе підвестись, підійти до якогось рундучка з морозивом, розміняти десять копійок і подзвонити з автомата в цех (Коз., Листи.., 1967, 186).

3. на що і без додатка, перен. Витрачати (сили, енергію, талант та інші цінні якості) на що-небудь дрібне, малозначне або не варте уваги. — Люди, які .. розмінюють свої почуття направо й наліво, по-моєму, зрештою, мусять відчувати себе злидарями (Гончар, III, 1959, 80); [Тимофій:] Невже ти бажаєш, щоб я розміняв свої мрії, талант на вимоги кожного дня і став бездарним нарисистом..? (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 23).

4. у сполуч. із порядк. числ. та ім. десяток, перен., розм. Вступати в який-небудь новий віковий рубіж у своєму житті, розпочинати новий десяток років свого життя (про людину). Вона вже розмінює п’ятий десяток. Обличчя енергійне, засмагле на сонці й вітрах (Хлібороб Укр., 7, 1969, 27); Занога нещодавно розміняв восьмий десяток. Та то пусте: він ще й зараз в активістах села (Мокр., Слід.., 1969, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 742.